Субота, 17.11.2018
Серницька публічно-шкільна бібліотека
Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Полюховичі серницькі та королева Бона
 
Таємниця молодої королеви
   «Ці події, які вже давно належать історії, проходили на початку ХVІ століття. У той час землі Зарічненщини належали Великому Князівству Литовському і входили в Пінське староство Брест-Литовського воєводства. Правив тоді Зиґмунд І і була в нього дружина - королева Бона. Походила вона з Італії. Сам римський імператор Карл V сватав за польського короля доньку герцога Джовані Галеаца Сфорца і Ізабелли Арагонської з Мілана. Між іншим, при дворі її дядька - Людовіка Сфорца, на пріз­висько "Моро" (чорний) довгі роки працював і творив всесвітньо відомий Леонардо да Вінчі. Ім'я Бона - означає добра. Ще й нині переповідають, що в молодих літах вона була надзвичайно гарною, розумною і хитрою. Про славнозвісну високородну Бону скла­дено багато легенд. Декілька з них існує і в нашому ріднокраї. Бо у 1523 році королева Сфорца отримала від свого чоловіка землі Пінсь­кого князівства і перетворила його в староство, щоб збільшити прибутки.
 
Торцова дорога королеви
   Де і коли події відбувались - незабаром здогадаємось. "Було то весною, чи восени - ніхто не знає. Але відомо, що дощі пройшли. Коли проїздила королева через Серники, в напрямку королівської дороги вздовж річки Стубла, то карета загрузла в багнюці. Винесли слуги на розкладному крісліношах ясновельможну пані на сухе місце. Пробували і так, і сяк вилягти карету. Не можуть важку повозку з місця зрушити, і вже челядь, сама між собою не радиться, а більше сперечається. Аж підійшов один парубок, з Полюховичів. Подивився на карету, обійшов довкола калюжі, поглянув на коней. Потім ступив у воду біля заднього колеса, яке найбільше засмоктала багнюка, підставив свої рамена під дно карети, напружився.... і не тільки витяг з багнюки два колеса королів­ського візка, а ще й трохи переставив їх в бік, на тверде місце. Вийшов з води, гукнув потужним голосом на коней. І винесли вони, мов на крилах, карету. З пристрастю глянув молодий Полюхович на красуню-королеву. Від несподіванки, молода жінка зніяковіла тільки на мить: "Чево холоп?" - запитала королева (прочитайте прізвище Полюхович з кінця і ви побачите у ньому подобу королівської фрази). Молодий чоловік : сподобався володарці Полісся, і за сміливість був возведений в привілейований стан. А те місце і вулицю згодом вимостили торцованими колодами. Іще довго їздили тією дорогою люди і згадували молодого, сміливого і сильного Полюховича та чарівну королеву".)…
 
Походження родини Полюховичів
   На жовтуватому від часу, цупкому папері, не­звичного для нас формату, майже десяток листів з гербами. Всі сторінки виконані краснописом, прошнуровані і скріплені сургучевою печаткою. Міні-фоліант датований 21 листопадом 1802 року. Мова польська. Всі дати писані словами. При читанні вражає відсутність жіночих імен, при наявності сотень чоловічих та по-батькові. І тільки одне - Бона - згадується декілька разів. Ось один із уривків тексту: "Дмитрій Полюх з Мазовії в місцевості Серницькій осів, поселився від сьогодні і дав початок своєму прізвищу. Він і є початківцем першого покоління Полюхів…
   У Дмитра Полюха народилось шість синів: Лук'ян, Богдан, Гриц (Гринь), Марк, Степан, Єнца. На підтвердження складено два привілеї (особливі закони - прим.авт.) від найповажнішої королеви Бони. Перший - 1526 року, 26 травня. Королева Бона, за особливі заслуги, дала шести братам прізвище Полюхович і землі в Серниках..."
   Із спогадів Полюховича Василя Івановича 1891 р. н. (Лякунець), учасника І світової війни: «Землевласники-сусіди ненавиділи Полюховичів за хороші відносини з королевою. За те, що відняла у них частину наділів і дала Полюховичам більш хорошу землю, водні угіддя, сінокоси. Насміхались з дворянського звання. Називали рід кунделями (від польського дворняга – прим. автора)…
 
Державна зона особливої уваги
   Слід зазначити, що в першій чверті XVI століття на Зарічненщині проходив кордон між землями, що належали Королеві Боні і Луцькому (Волин­ському) князеві Федору Чарторийському. Кожна сторона оберігала свої межі, і не допускала, щоб сусід порушив її крайові частини. "У воєнних змаганнях утривалювались границі". Такі умо­ви породжували окрему категорію прикордонного населення. Вони жили ближче до шляхів втор­гнення чи нападу. В той час "Литва воліла мати своїх вояків, а не податників". Існувало правило "Хто має землю, той мусить повнити військову службу". Литовський уряд щедро роздавав землі для охочих послужити. Осаджував нових посе­ленців на відносно пустуючих ділянках.
   Десь у ці часи з'явились на Поліссі Полюховичі з Мазовша. Вони були тягловими селянами, що відробляли повинності на державних землях. За особливу заслугу, старший син Дмитра Полюховича - Лук'ян (до речі він перший із зафік­сованих в історичних документах Полюхович - прим.авт.), слугував по охороні земель ста­роства від посягань луцького князя. Тому у ви­даному привілеї Лук'яну Полюховичу "з братией своей рожоной" яких "от служби тягловой отпустили и наказали службой воєнной часу войни служити". Тобто брати Полюховичі, їх рід, були звільнені від повинностей тяглових селян і приписані до двору королеви, з певними правами і гербом "Наленч".
 
Лицар гербу "Наленч"
   Королеві Боні присвячено багато писань і належить значна кількість сторінок історії. Про Лук'яна збережено три легенди. Про одну з них ми довідались. Спробуємо "розшифрувати" герб.
   Як відомо, в середні віки виняткового значе­ння набувала воїнська доблесть, відвага, готовність до самопожертви. Червоне поле щита означає високу відповідальність особистості за вибір перед Долею. Ціною свого життя, як щитом, має право захистити честь свого духовного сеньйора, в нашому випадку - Королеви Бони. Біла нашийна пов'язка, зі схрещеними кін­цями, піднімалась списом лицаря, який, в смертельному змаганні з супротивником, виборював право бути вірним лицарем пре­красної дами. Наступна деталь герба - роги з круглими стовбурами і гілками – відповідають самцю шляхетного європейського оленя. Це красива струнка і витончена тварина з широ­кими грудьми, з швидкими і блискавичними рухами. Вона без особливої напруги долає найрізноманітніші перепони. Характер її, нав­паки, далеко не шляхетний, дратівливий, злий. І навіть з прирученим оленем треба вести себе обережно. Королева, яка стоїть на короні і тримає оленячі роги, - не потребує коментарів. В основі ж композиції герба - дві гілки рослин, що нага­дують липу і калину, також перев'язані докупи стрічкою. Що означають ці делікатні символи і які почуття відображають, - про це ми можемо тільки розмірковувати. Древні слов'яни ра­хували липу деревом любові і краси. Довкола вікових лип дівчата водили коло. Калина вва­жалась весільним деревом. Букетами з калини прикрашали весільні короваї, дівочі вінки, страви для гостей. А що означали ці рослини для високородної європейської дами і чому во­ни з'явились на гербі залишиться для нас назавжди загадкою. Хоча історики свідчать, що люди, які жили в сувору і похмуру пору серед­ньовіччя, як і в усі епохи, тягнулись до світла, краси і любові. Хотіли, щоб ці почуття жили не тільки в тісних храмах і надмірно великих па­лацах, але й на просторах їх повсякденного жи­ття. І тільки сильні, могутні особистості і красиві почуття могли руйнувати суспільні перепони і залишати після себе легендарну пам'ять для нащадків.
Пошук
Друзі сайту
Copyright MyCorp © 2018
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz