Понеділок, 19.02.2018
Серницька публічно-шкільна бібліотека
Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Історія села Серники Зарічненського району Рівненської області

     Село Серники розміщене по обох берегах річки Стубло що впадає у річку Стир. Знайдені речові пам’ятки (кам’яні молотки та сокири епохи бронзи) свідчать, що найдавніші поселення людей датуються ще 4 тисячі років тому. Перші писемні згадки про село мають два джерела: Волинські та Пінські. У Волинських джерелах село Серники вперше датується 1449 роком.

    Пінські писемні пам’ятки (грамота пінської княгині Марії та її сина Василя, дарована Сенку Зенковичу на користування маєтками Муравин, Купче, Телковичі, Іванчині) дають першу згадку 1495 роком.

"...люде Иванчицкие с поддаными его милости господарскими из Серничаны от Боброва мосту аж до песчаного броду...". Пізніші письменні згадки про село датуютсья 1524, 1525, 1537, 1551 роками. Ці дані вміщені в книзі Г.Б.Воловича "Ревизия пущ и переходов звериных в бывшем Великом княжестве Литовском с присовокуплением грамот и привилегий на входы в пуще и на земле"., видану в 1559 році. це джерело відкриває таємницю династії Полюховичів с. Серники. Перша згадка про них датується1526 роком, де королева Бона дарує Лук'яну Дмитровичу Полюхович та його братам Богдану, Грицю, Мальцу, Степану боярський титул за вірну службу на кордоні із землями князя Чорторийського. Другий привілей королеви Бони датований 1537 роком, де вона звільняє Полюховичів та їхніх нащадків від сплати податків та наділяє половиною земель Созоновського. Оригінал останнього привілею ще до 1941 року бачили старожили села. З середини XVI ст. слідом за Полюховичами в дану місцевість переселяються Маховичі, Дубіновичі, Шоломіцькі, Гарновські, Боричевські, Кудриніцькі, Горбачевські, які до цього жили в Мазовше (Польща). Багато з цих родів мали фамільні герби, відомі герб Полюховичів "Наленч" та Горбачевських. Із другої половини XIX ст. жителі с. Серники були переведені із розряду дворян в розряд міщан, а населення правого берега річки Стубли до 1861 року було кріпосними пана Скирмонта (50 сімей). Традиційним заняттям було землеробство, рибальство, полювання, лісосплав, славилися на всю округу місцеві теслярі. Єврейська еміграція XVIII ст. позначилася на національному складі жителів села. Так за польським переписом 1921 року населення с. Серники становило 3837 чоловік (514 дворів), з них українців - 1833, поляків - 17, євреїв - 1987. Єврейське населення займалося приватною торгівлею.

У 1905 році земською громадою побудована церковно-приходська школа (зруйнована в середині 80-х років).

Цього ж року в с. Вичівка відкрили платну школу для підготовки вчителів н/шкіл. Її закінчив ще до першої світової війни Полюхович Леон Гнатович (1898 р.н.), пізніше офіцер царської армії.

На початку 1918 року в селі владу захопив більшовицький ревком, який очолив Полюхович А.В. (Левшай). Однак наприкінці лютого влада переходить до рук німецької військової адміністрації, яка обрала старостою німця-колоніста з хутора Олександра Грензінкера, який був убитий у перестрілці зразу ж восени. У квітні 1920 року в село вступають польські війська. Наш край опиняється до 1939 року у складі Речі Посполитої. В ході аграрної реформи значна частина селян одержали землю, деякі заснували власні хутори. В селі працювала 5-річна польська школа для всіх дітей.

З початком Другої світової війни наш край опиняється у складі радянської України, однак уже з перших днів радянсько-німецької війни опиняється у фашистській окупації. Починаючи з середини 1942 року загарбники здійснюють декілька маових розстрілів євреїв (тільки в урочищі Шумінь - 800 чоловік). Багато серничан влилися в радянські партизанські загони імені Суворова, з'єднання Федорова, які влаштовували свої бази на території Білорусії (с.с. Галушкевичах, Мідошкевичах, Прибаловичах). В навколишніх лісах діяли групи ОУН-УПА. Із жителів села була створена група радянського підпілля, яку очолив Степан Сильвестрович Полюхович (лютий 1943). В березні 1943 року вона влилась в один із загонів з'єднання В.Бегми. Наприкінці березня 1944 року село було звільнене від фашистів, зазнавши в ці ж дні нальоту німецької авіації. Водночас зусиллями радянських військових почалася мобілізація на фронт. Частина новобранців-серничан загинула або була покалічена ще на залізничній станції Томашгород, де був розбомблений залізничний ешелон. Із 187 мобілізованих односельчан не повернулися з фронтів 99 чоловік.
Розробляючи дану проблему, відтворено картину минулого за спогадами старожилів села Серники та архівними документами. Зафіксовано найважливіші періоди минулого, звіряючи з історичними джерелами. Довідаємося про історію свого села, дослідимо особливості діалектної говірки серничан, топоніміку та ономастику даної місцевості. В роботі подано назви кутків, урочищ, хуторів, а також прізвиськових назв.
 

Пошук
Друзі сайту
Copyright MyCorp © 2018
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz